Самооборона - це не «прийомчики»

Чверть століття тому, коли я прийшов у свою першу секцію тхеквондо — заборону на навчання карате і суміжних дисциплін недавно скасували, по телебаченню в «Клубі кіномандрівників» крутили «Бойові мистецтва Шаоліня», а в відеосалонах Брюс Лі бився з Чаком Норрісом, і крутив вертухи Ван Дамм. Основним джерелом інформації про загадковий світ самооборони були книги та відеокасети. Книжок на полицях була неймовірна кількість. У мене досі дбайливо зберігається стосик раритетних, на фотопапері передрукованих знімків сторінок французького патріарха карате Ролана Хаберзетцера (за поширення такого самвидаву загрожував реальний термін), і, напевно, з півсотні томів «кооп друку», що за змістом найбільше нагадують книжки-розмальовки.

Там було мало тексту і багато малюнків. На малюнках чоловічки в дивному одязі стояли в дивних позах, били один одного, душили, викручували кінцівки та кидали на землю.

Сьогодні жанр «книги про бойові мистецтва», звичайно ж, помер. В епоху Youtube малювати або фотографувати чоловічків в дивних позах — ну, як мінімум, малоефективно (читай — тупо). Тому в цій книзі не буде жодної ілюстрації на кшталт «Як зламати людині шию» (дуже, до речі, популярне питання на семінарах). Хочете отримати практичні навички? Ідіть в зал і тренуйтесь. Головне, щоб тренер навчався не за Youtube.

І ця книга — зовсім не про бойові мистецтва. Тут не будемо розбирати, яке кунг-фу крутіше, чи подужає слон кита, скільки необхідно відтискатись від підлоги і як розкидати хуліганів таємними прийомами спецпідрозділів.

Ця книга — про самооборону та особисту безпеку. А самооборона — це не прийомчики.

Самооборона — це найважливіше вміння, необхідне кожній людині. Самооборона — як гігієна: без неї ваше життя може стати значно коротшим або, як мінімум, набагато некомфортнішим.

Так, звичайно, є мільйони людей не-обізнані з нормами гігієни, -або свідомо їх ігнорують. І нічого такого - «зараза до зарази не чіпляється-»,

«та ж мив я руки вчора-» і «швидко підняте -вважай і не падало». Але так щастить до певного часу . А потім — ні.

З самообороною та ж фігня: «та що може трапитись», «ніколи такого не було», «зі мною цього не станеться», «я вмію швидко бігати», «краще старенький ТТ, ніж дзюдо і карате» або «і взагалі — про погане думати не треба, бо неприємності притягуються».

І теж до певного часу щастить.

А потім — ні.

Як у тому анекдоті: «Ти хто? - Смерть. - І що? - І все" . Навичка самооборони — точніше, культура особистої безпеки — наріжний камінь здоров'я і довголіття.

Без нього, ваше життя може забрати будь-який бомж з заточкою.

У квітні 2020 року у Львові бездомний зарізав відомого музиканта Олександра Дацюка.

Вдумайтесь.

Ви живете. Навчаєтесь або працюєте. Започатковуєте стосунки. Будуєте кар'єру. Свій бізнес. Діти. Хобі. Заощадження. Плани на пенсію.

А потім бац — і який-небудь дебіл напідпитку або з необережності все це у вас забирає!

Навіть думати про таке не хочеться, правда?

А необхідно.

У чудовому фільмі «Bigger!» - бойовику про братів Вейдер, саме тих, що започаткували конкурс «Містер Олімпія» і відкрили світу Шварценеггера, є дуже хороший момент.

Ентузіаст бодібілдингу та здорового способу життя Вейдер в кінці шістдесятих років минулого століття приходить до редакції чоловічого журналу з ідеєю рекламувати гантелі та тренажери.

Редактор, зі склянкою віскі в одній руці, і цигаркою — в іншій, здивовано перепитує:

- Що-що рекламувати? Це ж для тупих спортсменів!

Трохи більше як п'ятдесят років тому в Америці культура фітнесу і ЗСЖ перебували на рівні «для тупих спортсменів».

А тепер? Марафон, тріатлон, кросфіт, йога або пілатес, в тому чи іншому поєднанні, впевнено ввійшли до лексикону людей, що поважають себе.

Я ж своє тіло не на смітнику знайшов. Я хочу жити довго,почуватись добре, тусити з такими ж позитивними людьми та отримувати задоволення від життя.

Фітнес — це круто. Це модно. Без нього ніяк.

А самооборона? Це для рукопашників, вони там один одного по голові б'ють, не дуже-то корисно для здоров'я. Ну, або для фріків в камуфляжних штанах, ці зовсім з розуму звихнулись, якісь «шмертельні» стилі вивчають. Майстра «чхарьок» бачили? Ось, про що й мова.

Хоч як це прикро, але культура особистої безпеки в нашій країні перебуває десь на такому ж рівні, як ЗСЖ в Америці шістдесятих.

І це доволі дивно, якщо врахувати рівень криміногенної ситуації — і перспективи її погіршення.

Знайомий тренер з тхеквондо з'їздив до південної Кореї. Повернувся здивований. Каже, вони там розділ «хосинсуль» - самооборону — вивчають для галочки. Бо рівень вуличної злочинності — близький до нуля. Навколо камери, поліція, які бійки на вулиці, про що ви говорите?!

А що у нас?

У 2020 році за даними сервісу Numbeo Україна зайняла почесне перше місце за рівнем злочинності в Європі. У світовому рейтингу - 47 позиція, поступилася Марокко, але випередила Ірак і Гану.

Загальна кількість зареєстрованих злочинів — близько пів мільйона в рік (487 тисяч у 2018, 443 тисяч — у 2019).

А після карантину слід очікувати на різке зростання у зв'язку з економічною кризою, яка є неминучою..